З А К О Н У К Р А Ї Н И “Про статус та розвиток гірських населених пунктів в Україні”

Без названия

З А К О Н   У К Р А Ї Н И “Про статус та розвиток гірських населених пунктів  в Україні”                                  

Нова редакція

Цей  Закон  встановлює  критерії,  за  якими  населені пункти набувають  статусу  гірських,  визначає  основні  засади державної політики щодо розвитку  гірських  населених  пунктів, зміцнення місцевих економік і громад та гарантії соціального  захисту громадян,  що у них проживають, працюють або навчаються, збереження та відновлення природних цінностей та культурної спадщини.

 

            Стаття 1. Визначення основних термінів

 

У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються у такому значенні:

гірські населені пункти – населені пункти (міста, селища, села), які розташовані на гірських територіях та відповідають критеріям віднесення населених пунктів до гірських;

гірські території – ділянки земної поверхні, що характеризуються значним коливанням відносних висот і контрастними формами рельєфу та відмінним від суміжних рівнинних територій кліматом, які створюють особливі умови, впливаючи на повсякденну життєдіяльність людини;

державна гірська політика – складова частина державної регіональної політики, що спрямована на формування стійкого та екологічно збалансованого розвитку гірських територій, збереження традиційного господарства, що не шкодить гірським екосистемам, та забезпечення на цій основі зростання якості життя місцевого населення;

моніторинг та оцінка відповідності критеріям надання статусу гірських населених пунктів – періодичне відстеження відповідних індикаторів на основі офіційних статистичних даних та інформації центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та проведення на підставі даних моніторингу оцінки результативності виконання індикаторів шляхом порівняння отриманих результатів з їх цільовими значеннями.

 

             Стаття 2. Принципи державної гірської політики 

 

             Принципами державної гірської політики є:

невиснажливе використання – екологічно збалансоване використання природно-ресурсного та ландшафтного потенціалу гірської території, збереження та відновлення біологічного та ландшафтного різноманіття;

запобігання шкідливим впливам – вжиття запобіжних заходів з метою попередження забруднення навколишнього середовища і його деградації;

екосистемність – першочергове врахування екологічного потенціалу гірських екосистем при визначенні допустимої місткості економічної діяльності в межах адміністративно-господарських та природних систем (село, район, область, водний басейн, земельні, лісові, лучні екосистеми тощо);

концентрація виробничої діяльності – компактне розміщення виробничо-господарських об’єктів, інфраструктури, трудових ресурсів у безпосередній близькості до сировинно-енергетичних джерел;

пріоритет природи та її цінностей – забезпечення пріоритетності збереження біорізноманіття під час провадження виробничої та інших видів діяльності, пов’язаних з природокористуванням;

           етнокультурного розвитку – відродження етнічної самосвідомості та збереження духовної і матеріальної культури етнічного населення, сприяння розвитку його етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності;

відкритості – забезпечення вільного доступу до інформації, що висвітлює розвиток гірських населених пунктів і є у розпорядженні органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, що зареєстровані на території гірських населених пунктів.

 

 

     Стаття 3. Статус гірських територій та критерії віднесення населених пунктів до категорії гірських

 

  1. До території зі статусом гірської відноситься цілісний масив, окреслений безперервною горизонталлю 400 м над рівнем моря, включаючи улоговини та річкові долини завширшки до 5 км.
  2. Для цілей соціального захисту до гірських населених пунктів відносяться населені пункти (міста, селища, села), які розташовані в межах гірської території, визначеної частиною першою цієї статті при відповідності таким критеріям:

1) понад третини мешканців населеного пункту проживають на території,

розташованій на висоті 400м і вище над рівнем моря, рельєф якої розчленований байраками, водотоками, 50 і більше відсотків сільськогосподарських угідь розташовані на схилах крутизною 12 градусів і більше;

2) на одного жителя припадає менш як 0,25 гектара ріллі або за її відсутності – менш як 0,60 гектара сільськогосподарських  угідь;

3) рівень надходжень до місцевого бюджету, які акумулюються відповідно на території села, селища, міста у розрахунку на мешканця менший від середнього показника по області відповідно серед сільських, селищних, міських населених пунктів.

 

             Стаття 4. Порядок закріплення за територіями та населеними пунктами статусу гірських

 

  1. Межі території зі статусом гірської, перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, встановлюються актом Кабінету Міністрів України.
  2. Порядок встановлення відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті третьої цього Закону, та перелік документів, необхідних для отримання статусу гірських населених пунктів, визначається Кабінетом Міністрів України.
  3. Пропозиції щодо надання населеним пунктам статусу гірських надаються відповідними обласними державними адміністраціями Кабінету Міністрів України.
  4. У разі ліквідації, перейменування, об’єднання, поділу населених пунктів, яким надано статус гірських, або створення нових зазначений перелік уточнюється у такому ж порядку.

 

           Стаття 5. Пріоритети державної підтримки розвитку гірських територій

 

Пріоритетами розвитку гірських територій є:

           1) розвиток і розбудова транспортної, інженерної, комунальної інфраструктури, телекомунікаційних мереж, створення кластерів та інших новітніх організаційних форм виробничо-господарської діяльності;

2) розвиток наукомістких, енергоощадних, високотехнологічних та екофільних виробництв, що вимагають екологічно чистого середовища;

3) розвиток традиційного гірського екологічно збалансованого сільського та лісового господарства;

4 відродження та розвиток традиційних промислів і ремесел, створення для них ринкової інфраструктури;

5) здійснення заходів із збереження, збалансованого використання і відтворення біологічного та ландшафтного різноманіття, забезпечення екологічної та природно-техногенної безпеки, організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру;

6) розвиток та екологічно збалансоване ведення рекреації й туризму;

7) підтримки діяльності існуючої розгалуженої мережі  закладів освіти, охорони здоров’я, культури і науки, збереження їх кількості при формуванні спроможних територіальних громад;

8) розроблення і підтримки виконання програм збереження і відновлення культурної спадщини та місцевих звичаїв;

9) підтримки існуючої мережі соціальних установ, забезпечення належного рівня надання соціальних послуг одиноким непрацездатним громадянам;

10)  збереження існуючого адміністративно-територіального устрою гірських населених пунктів, збереження територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади для забезпечення доступу громадян до адміністративних послуг.

  1. Кабінет Міністрів України може реалізовувати й інші пріоритетні напрямки підтримки розвитку гірських територій.
  2. Інструментом державної підтримки розвитку гірських територій виступають державні програми як сукупність інвестиційних проектів, спрямованих на реалізацію пріоритетів розвитку гірських територій.
  3. Формами державної підтримки є заходи бюджетного фінансування та кредитування, надання податкових преференцій, державних гарантій тощо, а також заходи організаційної, консультативно-дорадчої, інформаційної та інших видів підтримки.

 

           Стаття 6. Державні гарантії соціально-економічного розвитку

                               населених   пунктів, яким надано  статус гірських

 

Для забезпечення соціально-економічного розвитку  населених пунктів, яким надано статус гірських, держава гарантує:

1)  виділення щорічно окремою статтею державного бюджету бюджетних коштів на розвиток і зміцнення матеріально-технічної бази пасажирського транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, електричних мереж, систем теле- і радіотрансляції,  газифікації, електрифікації  та  розробки  місцевих  газових і нафтових родовищ, освіти, охорони  здоров’я, культурного і духовного розвитку, побутового та торговельного обслуговування, а також фінансування заходів  для поліпшення родючості земель, розвитку та використання туристичних, рекреаційних і лікувальних можливостей гірського регіону щорічно окремою статтею державного бюджету;

2) здійснення заходів щодо будівництва об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури;

3)  встановлення доплат до ціни сільськогосподарської продукції, яка вироблена в місцевостях, що віднесені до гірських, та реалізується державі виробниками продукції таких населених пунктів. Для суб’єктів підприємницької діяльності, що розмістили у гірських населених пунктах об’єкти торгівлі товарами повсякденного попиту чи надання побутових послуг, рішенням Кабінету Міністрів України може бути встановлена знижена ставка оподаткування щодо податку на прибуток в частині прибутку, отриманому за місцем розміщення об’єктів із застосуванням понижувального коефіцієнту до 0,9 щодо ставок, визначених податковим законодавством;

4) забезпечення в централізованому порядку поставок населенню життєво необхідної продукції в обсягах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України;

5) плату за електроенергію громадянами у розмірі, що дорівнює платі за електроенергію у сільській місцевості;

6) держава стимулює розвиток традиційного для гірських територій господарства та ремесел, які використовують місцеві відновлювальні ресурси та забезпечують зайнятість місцевого населення шляхом зниження ставок окремих податків, зборів та платежів у порядку, встановленому податковим законодавством.

 

        Стаття 7. Фінансове забезпечення розвитку гірських територій

 

  1. Фінансування заходів щодо розвитку гірських територій здійснюється шляхом:

1) надання окремих субвенцій місцевим бюджетам на розвиток гірських територій, врахування підвищеного коефіцієнту для гірських населених пунктів при розрахунку розміру медичної, освітньої, базової та інших видів субвенцій;

2) фінансування інвестиційних проектів безпосередньо з державного бюджету в рамках інших програм;

3) фінансування з обласних бюджетів у частині бюджету розвитку;

4) залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій, коштів міжнародних фондів і організацій;

5) участі у проектах державно-приватного партнерства, у спільних міжнародних проектах транскордонної співпраці із захисту довкілля та екологічно збалансованого розвитку гірських територій, соціального та культурного розвитку, розбудови інфраструктури тощо;

6) участь у співпраці з міжнародними фінансовими організаціями, програмами і фондами шляхом використання відповідних ресурсів міжнародної технічної допомоги;

7) співфінансування за рахунок приватних інвестицій  як механізму фінансування проектів;

8)  випуску муніципальних облігацій як одного з джерел фінансування проектів через спрощення процедури здійснення місцевих запозичень;

9) запровадження механізму пільгових цільових з низькою відсотковою ставкою кредитів для громадян, що мають статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського для індивідуального будівництва, а також суб’єктам підприємницької діяльності, які мають місцезнаходження та здійснюють свою господарську діяльність в гірських  населених пунктах, для стимулювання підприємництва та створення нових робочих місць.

  1. Обласні ради затверджують підготовлені відповідними обласними державними адміністраціями пропозиції щодо проектів та програм розвитку гірських територій відповідно до пріоритетів розвитку гірських територій на основі поданих пропозицій і проектів та спільних проектів органів місцевого самоврядування гірських територій.

Пропозиції щодо проектів та програм розвитку гірських територій подаються обласними державними адміністраціями центральному органу виконавчої влади з питань регіональної політики до 15 червня року, що передує плановому року.

  1. Перелік проектів та програм розвитку гірських територій, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету у вигляді окремих субвенцій місцевим бюджетам у наступному бюджетному періоді, визначається Кабінетом Міністрів України та затверджується в додатку до Державного бюджету України в розрізі місцевих бюджетів – кінцевих розпорядників коштів.
  2. Надання окремих субвенцій місцевим бюджетам на розвиток гірських територій не є підставою для зменшення обсягу коштів, що надаються з державного бюджету в рамках інших програм регіонального розвитку, чи дотацій вирівнювання.
  3. Субвенції надаються в порядку, передбаченому для надання дотацій вирівнювання місцевим бюджетам із застосуванням нормативів щоденних перерахувань від доходів державного бюджету, що акумулюються на території відповідної області.
  4. Для фінансування програм і заходів щодо розвитку гірських територій утворюються державний та місцеві фонди  розвитку гірських територій. Фонди можуть утворюватись у складі державного бюджету та відповідних місцевих бюджетів за рахунок:

а) цільових, благодійних  та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян,

б) коштів міжнародних організацій,

в) коштів з інших джерел, не заборонених законом.

У Державному фонді регіонального розвитку передбачити кошти на до- фінансування інвестиційних програм (проектів) розвитку гірських територій на умовах інвестування, за умови надання гарантій, на безповоротній основі у вигляді грантів.

 

          Стаття 8. Порядок визначення та надання громадянам статусу особи, яка проживає і працює(навчається)на території населеного пункту, якому надано статус гірського

 

Статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного   пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам,   що   постійно  проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях  навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної  місцевої  ради  видається  посвідчення встановленого зразка.

У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва,  відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених  пунктах,  що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється
статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного  пункту,  якому  надано  статус  гірського.

Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів,    умови    проживання   яких  відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього  Закону,  а  також  громадянам,  які постійно   працюють   або   несуть   службу  на  лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях,   інших   об’єктах, що розташовані поза межами населених  пунктів  у  місцевостях,  що  відповідають критеріям, передбаченим  у  статті  1  цього  Закону.

Рішення виконавчого органу місцевої ради про відмову у
наданні (припиненні) громадянинові статусу особи, яка проживає і працює  (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус   гірського,   може  бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.

 

          Стаття 9. Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського

  1.     Умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України. При цьому, тарифні ставки для працівників медичних, освітніх закладів, закладів культури та інших бюджетних установ, в тому числі територіальних представництв органів виконавчої влади, інших державних органів, які розташовані на території гірських населених пунктів, підлягають збільшенню на 25%.
  2.    Розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним  законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного  пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.

Фінансування збільшення розміру пенсій, передбачене цією частиною,   здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

  1. За рішенням відповідних обласних рад надаються соціальні
    допомоги громадянам, які працюють і проживають у гірських населених пунктах:

1) працівникам бюджетних установ у розмірі, що не перевищує
25 відсотків до тарифних ставок та посадових окладів;

2) пенсіонерам – громадянам України, які проживають в гірському населеному пункті, в розмірі, що не перевищує 50 відсотків до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначено законом, за умови, що загальний стаж роботи на підприємстві, в установі, організації, розташованих на гірській території, становить не менше 15 років для чоловіків та 10 років для жінок.

Для громадян – інвалідів з дитинства чи тих, які отримали інвалідність на виробництві, розташованому на гірській території, внаслідок загального захворювання та одержувачів пенсій у разі втрати годувальника, вимоги щодо терміну загального стажу роботи, встановлені вище, не застосовуються.

3) громадянам України, які навчаються у вищих навчальних закладах
І-ІV рівнів акредитації на території населеного пункту, якому надано статус гірського, в розмірі, що не перевищує 20 відсотків до стипендії.

Фінансування соціальної допомоги, передбаченої цією статтею, здійснюється за рахунок коштів відповідних обласних бюджетів, у т.ч. за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету на розвиток гірських територій.

 

          Стаття 10. Моніторинг розвитку гірських територій

 

  1. Моніторинг розвитку гірських територій здійснюється для визначення відповідності критеріям надання статусу гірських населених пунктів, а також ефективності здійснюваних заходів щодо розвитку гірських територій. Моніторинг показників розвитку гірських територій здійснюють: центральний орган виконавчої влади з питань регіональної політики, обласні державні адміністрації на підставі даних державної статистичної звітності та інших даних центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також шляхом перевірки на місці.
  2. Перелік показників, порядок та періодичність здійснення моніторингу встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням центральних органів виконавчої влади з питань економічної політики та з питань регіональної політики.
  3. За результатами моніторингу центральний орган виконавчої влади з питань регіональної політики в термін до 1 квітня готує Кабінету Міністрів України щорічний звіт з висвітленням у засобах масової інформації.

 

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

  1. Цей Закон набирає чинності з 01 січня 2018 року.

 

  1. З дня набрання чинності цим Законом втрачає чинність Закон України «Про статус гірських населених пунктів України».
  2. Дія норм частини третьої  статті 9 цього Закону для населених пунктів, що мають статус гірських, за рішенням відповідних обласних рад застосовується з початку нового бюджетного періоду.
  3. Частину шосту статті 287 Митного кодексу України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 44-45, № 46-47, № 48, ст.552) після слів «індустріальних парків» доповнити словами: «а також суб’єктами підприємницької діяльності, що зареєстровані та працюють у населених пунктах, яким надано статус гірських».
  4. Пункт перший підрозділу 3 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 13-14, № 15-16, № 17, ст.112) доповнити новим абзацом третім наступного змісту:

«Суб’єкти господарювання, які реалізують інвестиційні проекти у пріоритетних галузях економіки, зареєстровані на території гірських населених пунктів відповідно до Закону України “Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки, з метою створення нових робочих місць”, тимчасово:

   1) впродовж перших 2 років з дня реєстрації суб’єкта господарювання як суб’єкта інвестиційної діяльності, що реалізовує інвестиційний проект у пріоритетних галузях економіки  на території  гірських населених пунктів зі створенням нових робочих місць;

2) впродовж перших 5 років з дня реєстрації суб’єктів господарювання як суб’єктів інвестиційної діяльності, що реалізовують інвестиційні проекти у пріоритетних галузях економіки  на території  гірських населених пунктів із створенням нових робочих місць у них, звільняються від оподаткування податком на додану вартість з постачання товарів власного виробництва та послуг та вивезення товарів власного виробництва за межі митної території України;

3) впродовж перших 5 років з дня реєстрації суб’єкти господарювання як суб’єкти інвестиційної діяльності, що реалізовують інвестиційні проекти у пріоритетних галузях економіки  на території  гірських населених пунктів із створенням нових робочих місць у них, звільняються від податку на прибуток».

 

  1. Статтю 31     Закону України «Про оплату праці» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, № 17, ст.121) доповнити новою частиною третьою наступного змісту:

 

«До мінімальної заробітної плати не враховується підвищення посадових окладів (тарифних ставок всіх розрядів) працівників за роботу в установах, організаціях, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських».

 

  1. У Закон України «Про стимулювання інвестиційної діяльності у пріоритетних галузях економіки, з метою створення нових робочих місць» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 32, ст.410) внести такі зміни:

 

1)  частину першу статті 2 після слів «експортного потенціалу» доповнити словами «транскордонної транспортної інфраструктури»:

 

2)  частину першу статті 3 після слів «галузях економіки» доповнити словами: «зі створенням нових робочих місць, у тому числі субʼєктам господарювання, зареєстрованим на території гірських населених пунктів»;

 

3) у статті 4:

 

 а)  частину першу після слів «інвестиційної діяльності» доповнити словами «створюючим нові робочі місця, у тому числі зареєстрованим на території гірських населених пунктів»:

 

б) пункт другий частини другої доповнити новим абзацом пʼятим наступного змісту:

«для субʼєктів господарювання, зареєстрованих на території гірських населених пунктів, не менше 90 відсотків».

 

  1. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України проекти змін до законів, що випливають з цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у  відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення нормативно-правових актів інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом.

 

 

 

 

Голова

Верховної Ради України                                                                          Парубій А.В.

Вы можите оставить комментарий, или поставить трэкбек со своего сайта.

Написать комментарий

XHTML: Вы можете использовать эти теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

*