“Ми не просто віримо у перемогу, ми у ній впевнені” – репортаж з передової

Один з найбільш далеких від мирного життя блокпостів… Або найбільш близьких до бойових дій. Морозне зимове повітря тут пронизане постійним гулом від вибухаючих в далечі снарядів. Бійці Національної гвардії України це сприймають по-військовому, спокійно: «Так, чути відлуння вибухів, але сьогодні не так часто, як вчора».

Звичайний блокпост, описувати який ми не станемо, в першу чергу, заради безпеки самих бійців Національної гвардії і ЗСУ – тут вони стоять пліч-о-пліч.

Хочеться зрозуміти та розповісти про тих, хто, як би пафосно це не звучало, дозволяє киянам, львів’янам, харків’янам, одеситам, … щоранку спокійно прокидатися, випивати чашку кави, працювати й радіти мирному життю.

Для багатьох з них, рідною домівкою став пересувний житловий модуль: буржуйка, спальні місця, відсіки для зброї та особистих речей. По спартанські – нічого зайвого і все функціонально.

Хто не зайнятий чергуванням – відпочивають. Здивувало те, що відпочинок – не порожнє лежання. На це, як кажуть хлопці, часу немає. Хтось чистить зброю, хтось готує обід, хтось допомагає і першим, і другим.

Вони на передовій. За їх спинами – всі ми, перед ними, як здається нам, – невідомість. Але самі хлопці так не вважають.

«Все нормально. Не панікуємо», – переконує нас львів’янин Тарас, який нещодавно закінчив магістратуру Львівської Політехніки.

«Магістратура, міське будівництво та господарство, – з гордістю констатує Тарас, ні на секунду не відволікаючись від чищення зброї.

– Я свідомо пішов в армію, відслужив строкову, підписав контракт. Тепер служу в Національній гвардії України. Зізнаюся чесно, якби відслужив в армії до Політехніки, служба стала б моєю професією на все життя».

На запитання, наскільки складно щодня спілкуватись з людьми, які змушені тікати з окупованих територій, залишаючи там практично все, і рятуючи свої життя, Тарас відповідає виважено:

– У багатьох, хто проїжджав через наш блокпост, залишаючи свої домівки у зв’язку з постійними обстрілами терористами, був панічний стан. Люди переживають за своїх рідних, які не можуть виїхати. Багато крізь сльози кажуть, що чекають нас – українську армію, вони вірять, що з нами в їх життя повернуться мир і порядок. Знаєте, навіть не бояться зізнаватися, що голосували за ДНР. Кажуть, голосували за «солодкі обіцянки», за «дружню» Росію, за зарплати в 1000 доларів. Ми вислуховуємо, намагаємося в міру своїх можливостей заспокоїти людей. Але ми – не психологи. Ми – солдати. Ми не в гості прийшли. Ми виконуємо свій обов’язок перед країною і суспільством на своїй землі!

Питання про те, чи є віра у перемогу, викликає у нацгвардійців явне здивування.

«Не тільки віра в перемогу є, але впевненість! Одне без іншого не буває!, – відповідають вони, – «Україна буде жити нормальним життям – не сумнівайтеся!»

Підготовлено за матеріалами Прес-служби сектору «С»

 

Вы можите оставить комментарий, или поставить трэкбек со своего сайта.

Написать комментарий

XHTML: Вы можете использовать эти теги: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

*